м. Чернігів,
вул. П'ятницька, 69
тел./факс: (0462) 727-135
chng.rp@darg.gov.ua

Форма контакту


Символіка Держкомрибгоспу

НОВИНИ ЧЕРНІГІВСЬКОГО РИБООХОРОННОГО ПАТРУЛЯ / Розвиток рибного господарства за козацької доби.

 В Україні з давніх часів рибний промисел займав значне місце, про це свідчать багато посилань у різних джерелах.

Відомий український історик дослідник історії українського козацтва,  Дмитро Яворницький у своєму творі «Історія запорізьких козаків», зазначає, що з усіх промислів у запорізьких козаків, найрозвинутішим було рибальство: «козак поза війною - табунник, скотар, а особливо рибалка».

Рибальство було першою галуззю усіх промислів низових козаків і давало їм необхідний і найуживаніший харчовий продукт, рибу, а разом з тим було джерелом багатства для всього війська: з рибальства козаки й одягалися, і взувалися, і зброю здобували. Тому серед них не казали «ловити рибу», а виробився особливий термін «добуватися, йти на здобич».

Рибальство у запорізьких козаків було розвинуте до найширших розмірів: для рибальського промислу в різних місцях запорізьких вольностей були влаштовані особливі заводи з куренями при них для житла в зимовий час і вкриті очеретом буди для життя улітку. Ними завідували особливі «господарі», вибрані з низового товариства, та головні рибалки та їх помічники тарівничі, які керували таром, чи неводом.

Рибальські заводи завжди утримува­ли компаньйони, троє-четверо чоловік, яких козацькою мовою звали «односу мами». Односуми наймали до себе «тафу», чи групу, з 15- 20 чоловік і з ранньої весни до пізньої осені займалися рибальством. З усіх рибних заводів у запорізьких козаків найвідомішим був Гард на Бузі. Гардом «звали урочище, при якому запорожці з весни закладали між великими каменями, що були в Бузі, та островом малі камені й загачували всю ріку, зупиняючи її з боків і поклавши на дно її тини»; тому він вважався найкращим місцем для рибальства.

Кожної весни в Запоріжжя ішли гурти промислових людей: переважно бродячих, бездомних і нежонатих чоловіків. Прийшовши на Низ, вони заповнювали собою переважно Інгульську, Кальміуську й Бугогардівську паланки й нерідко залишалися тут назавжди. Головними місцями для рибальства в Запоріжжі були Дніпро й Буг з їхніми лиманами, косами й озерами; крім того, річки Самарь, Оріль, Домоткань, Самоткань, Азовське море з його затоками й косами - Кальміуською, Бердянською, Білосарайською та Єйською; окрім того, за кордоном запорізьких вольностей - Кінбурнська й Тендринська коси, ріки Кубань, Дністер і Тилігул.Улов риби в ріках та озерах був настільки великий, що нею збагачувалися не лише запорожці, але й поляки, гетьманці та інші «околичные жители».

Очевидці розповідають, що, наприклад, ріку Самарь за рибні багатства козаки називали «святою» рікою; що в ріці Орелі рибалки за одну тоню витягали понад 2 тисячі найбільших рибин; що в деяких озерах було стільки риби, що вона гинула від тисняви, псувала воду й заражала повітря; що в річці Домоткані водилося безліч раків, часом до 9 дюймів завдовжки ; що лише в одному Гарді за час з 1 серпня по 1 жовтня 1771 р. спіймали до 4380 штук різної риби на частку лише старшини.

Та з усіх рибних місце найкращим, безумовно, був Дніпро; в ньому рибалили від самих порогів до самого лиману й по лиману майже цілорічно, хоча найкраще риба ловилася навесні й восени. У Дніпрі звичайно ловили коропа, ляща, судака, щуку, білизну, вирезуба, тараню, чехоню, шпицю, чорнуху, секрета, окуня й бика. Червона риба, яку запорожці звали чорною, тобто осетри, білуга, чечуга, пістрюга, соми рідше ловилась у Дніпрі, переважно у Дніпровському лимані; камбалу, скарбію, оселедця ловили лише у лимані; линів і карасів ловили в річках, що впадають у Дніпро, і в озерах, близьких до річок; після скресання річки першою з’являлася червона риба, а після неї тараня.

Знаряддя лову.

Головними знаряддями лову були: неводи, косяки, мережі, самолови, крім того, звичайні малі й великі рибальські сіті. Неводи були дуже поширеними у запорізьких козаків, вони сягали 200 сажнів у довжину, не рахуючи мотузків, що їх прив’язували до боків, і вони були або такі самі, або й довші за сіті. Їх використовували для ловитви всілякої риби в усілякий час, «а найпаче в погоди», у Дніпровському лимані; виняток робили тільки для великої білої риби: її ловили особливими 50-сажневими сітками з більшими, ніж у невода, вічками; до цих сіток брали інші, з дещо більшими вічками і просували перші сітки крізь другі у вигляді рукавів у кількох місцях, що їх рибалки звали «проріжі». Складеною таким чином сіткою ловили одночасно й велику, і дрібну рибу. Косяками називали великі сітки, завдовжки близько 40 й завширшки близько 3 сажнів, з вічками у квадратний піваршин, зв’язаними з тонких мотузочків; до одного боку косяка прив’язували важкі камені, до другого - пучки сухої куги й опускали його у воду серед відкритого лиману; камені змушували його занурюватись у воду, а куга - стояти стіною. Косяк був розрахований лише на ту рибу, яка плаває на самій глибині лиману, опустивши в воду, його залишали на цілу добу; через добу витягали з води й вибирали рибу, котра заплутувалася між його вічками. Витягши рибу з вічок, її вбивали довбнями. Мережами звали ті самі косяки, лише з дуже дрібними вічками; вони були розраховані на молодих осетрів, пістрюг і велику білу рибу. Самоловом звали довгий товстий мотузок, до якого знизу прив’язували кілька каменів і багато невеличких мотузочків завдовжки в сім «корхів» чи п’ядей з гострими гачками на кінцях, а вгорі, також на окремих мотузочках, пучки куги чи поплавці для утримування гачків у перпендикулярному положенні на певній відстані від дна ріки. Самолови були розраховані на великих білуг та осетрів: пропливаючи повз гострі гачки у воді, риба спочатку чіплялася за один із них, починала битися й зачіплювалася за інші.

Оригінальні методи риболовлі у козаків.

До перелічених знарядь інші свідки додають іще один оригінальний метод риболовлі - за допомогою річкової видри: зловивши маленьку видру, запорожець привчав її до того, що вона, мов кіт, лягала біля його ніг і навіть спала разом з ним під одягом, котрим укривався козак. Виростивши таку видру, запорожець використовував її для риболовлі: вона входила у воду, здобувала там рибу й поверталася з нею до свого господаря, роблячи це кілька разів підряд.

Рибний промисел у козаків.

 Здобуту рибу запорізькі рибалки готували і збували таким чином: спіймавши рибу, запорізькі промисловці або відразу збували її свіжою, або готували про запас, якщо риболовлю не брали на відкуп прибулі промисловці. При цьому спосіб приготування червоної риби був одним, білої - іншим. Спійману червону рибу насамперед патрали, при цьому жир, ікру і клей складали окремо, тушу окремо. Потім останню мочили в лимані, навесні, за холодної води, протягом цілої доби, влітку - протягом кількох годин. Витягши з води, рибу розплатували, надрізали в кількох місцях і «круто» засипали в надрізи солі; після соління «банили» у воді , далі вялили на сонці, а іноді, крім того, розкладали и вранці на росу, щоб у ній не заводилися черви. Останнє робили навіть улітку.

Відділену від риби ікру або залишали для власного вжитку, або ж готували на запас для продажу. В першому випадку вибирали переважно ікру севрюги, білуги й осетра; очищали її від перетинок перетиранням крізь дротяне сито й солили, як кому було зручно, на свій розсуд. У другому випадку готували лише паюсну ікру, зернистої ж узагалі не вміли робити Вийнявши з риби ікру й навіть не очистивши її, а лише обсипавши сіллю, вони складали її шарами в діжку аж до верху, і на верхній шар клали важкий гніт; просоливши так ікру певний час, виймали окремими шарами, банили у воді і в’ялили на сонці, доки вона не ставала твердою, і потім або продавали її на місці, або везли в Очаків.

Жир із червоної риби вирізали або смугами, або шматками, солили і вживали з хлібом як шинку. Клей з риби виймали шматками, спочатку пров’ялювали його на сонці, потім здирали верхню шкірку, збивали в чотирикутні плитки і так, без якогось обварювання, продавали.

Майже так само готували й білу рибу. Наловивши достатню кількість білої риби, промисловики також спочатку чистили її, потім патрали, розплатували, робили надрізи, далі складали в окремі купи за величиною: велику до великої, малу до малої. Приготовану таким чином білу рибу солили кожну зокрема, потім складали в діжки, давали трохи постояти так, далі знову виймали з діжок, банили у воді, нанизували на мотузки й розвішували на сонці, спеціально вибираючи для цього ясні дні й вітряну погоду. Пров’яливши в такі дні рибу протягом трьох, а в негоду протягом семи днів, швиденько знімали, намагаючись уникати гарячих безвітряних днів, коли риба, швидко висохнувши, робилася крихкою. Відділені від білої риби жир, нутрощі скидали в одну діжку й залишали в ній до того часу, коли закінчували з рибою, тобто на кілька днів; за цей час нутрощі псувалися, але від них відділявся жир, що не псувався анітрохи.

Закінчивши з рибою, бралися й за нутрощі: їх викидали в один великий казан, заливали водою й варили. За якийсь час казан відставляли з вогню і знімали жир, що спливав на поверхню. Його солили й відправляли на продаж. Крім соленого збирали і свіжий жир, але його відразу використовували до їжі.

Приготована таким чином риба йшла на продаж або на місці приїжджим польським і українським чумакам, грецьким, вірменським і турецьким куп­цям, або її відвозили в Січ, Очаків, Україну й Польщу. На місці та в місцях вивозу її обмінювали на хліб, продовольство, вино й пряжу або ж продавали.

Вартість риби.

Ціни на рибу були різними, залежно від вартості риби: червона була дорожчою, біла дешевшою - з червоної риби великий осетр - «парубок» коштував від 6 до 8 гривен, а після запорожців, навесні 1786 р. коштував від 2 до 3 карбованців, а влітку до 4; осетр з ікрою коштував не більше 40 алтинів; білуга завжди була дешевшою за осетра; севрюга, пістрюга, молодий осетр та білужка, взагалі вся червона риба менших розмірів продавалася на сотні по три-три з половиною карбованці, а після запорожців - по 12 крб. за сотню. Біла риба, свіжа чи солена, ішла на продаж лише «головами», тобто цілими партіями, поділена зазвичай на чотири сорти: в першому найбільшої білої риби (судака, лящів, вирезубів) клали по 100 штук, великих коропів 50 штук. Цю голову звали головою кротеня; у другому сорті білої риби клали по 200 штук і звали її рубанкою чи рубанню, оскільки при готуванні такої риби в неї на животі робили надрізи «для прикмети, що їх дві рівняються з однією великою». У третій сорт клали по 500 штук; цю голову звали боківнею, бо при її готуванні робили надрізи уздовж чи впоперек боків; у четвертий сорт клали тисячу найдрібнішої риби: пліток, окунів, тарані, чехоні, синця, рибця та ін. Цю голову звали голковою, оскільки рибу цього сорту для в’ялення проселяли крізь очі мотузочками за допомогою товстих голок і так вивішували на сонце.

Кожна голова білої риби цінувалася по-різному, залежно від часу, обставин і улову. Звичайно її продавали від 70 копійок до карбованця за голову; причому приїжджі купці торгувалися взагалі за кожну голову і, погодившись у ціні, брали яку забажали голову, «тому що мала кількість великої риби ставала рівною великій кількості дрібної».Якщо ж ішлося не про купівлю, а про обмін, то за бочку риби запорожець зазвичай вимінював стільки само вина чи продовольства. Камбалу, яку ловили тільки в гирлі й лимані Дніпра дрібними сітками, продавали десятками у свіжому, соленому і в’яленому вигляді; оселедців і скарбію, яких ловили там само й лише з початку квітня до середини травня, продавали соленими тисяча­ми в барильцях, при запорожцях по 6, а після них від 12 до 15 крб. за тисячу

 Уривок з твору «Історія запорізьких козаків» Д.І.Яворницького. Книга є найбільш повним історичним дослідженням, що охоплює період 1471 -1734 рр. На багатому документальному матеріалі в популярній формі всебічно висвітлюється життя запорізького козацтва.